Поступово переходячи на Linux, я шукав заміну звичному ICQ-клієнту. LICQ мені не зовсім підійшов: у моїй конфігурації були спотворення під час передавання даних і питання до використаних портів.
Варіанти Pidgin і SIM знайшов у статті за адресою http://ubuntueasy.com/internet/icq-klienty-v-ubuntu-linux-7-10.
Pidgin: уже встановлений клієнт
У моїй тодішній Ubuntu Pidgin уже був установлений: достатньо було відкрити «Програми → Інтернет» і запустити його. Це був мультипротокольний клієнт, який не обмежувався ICQ. Наявність у цій інсталяції не означала, що Pidgin є обов’язковою частиною кожної системи з GNOME.
Далі я додавав обліковий запис, обирав протокол ICQ, вводив потрібні дані й підключався. Спочатку вигляд здавався незвичним, та до нього можна було звикнути; нестандартні звуки теж налаштовувалися.
Кодування cp1251 у тодішньому середовищі
Для обміну зі співрозмовниками на інших системах я тоді звертав увагу на параметр cp1251. Він стосувався сумісності кодування в тому середовищі й не був універсальним налаштуванням для всіх месенджерів.
SIM: знайоміший інтерфейс і додаткові залежності
SIM нагадував звичайний ICQ-клієнт і теж підтримував кілька протоколів. Водночас для його встановлення в моїй Ubuntu доводилося додавати залежності KDE — їхня кількість тоді здалася мені суттєвим мінусом.
У старому репозиторії використовувався такий рядок встановлення:
sudo apt-get install simУстановлену програму шукали в меню «Програми → Інтернет».
Що я обрав
Зрештою поставив собі Pidgin. Непоганий виявився пейджер: кілька протоколів, робота в Linux і, коли звик, цілком приємний інтерфейс.
Описаний вхід до ICQ стосується 2009 року. Згодом протокол змінився, і розробники Pidgin пояснили в офіційній довідці про протоколи, що самі не підтримують його новий варіант. Старий рядок встановлення SIM також не підтверджує наявності пакета в репозиторії вашої версії Ubuntu.
Немає коментарів:
Дописати коментар