четвер, 16 квітня 2026 р.

Не пробачимо — авторський вірш

Авторський вірш про біль після ракетних ударів, спротив агресії та прагнення України до свободи, зокрема технологічної. Емоційні образи й порівняння належать поетичному висловлюванню.

Не пробачимо

Вскочив від вибухів. Знову русня.
Знову падлюкам не спиться, не йметься.
Скільки забрали життя і здоров’я,
скільки ще болю у серці озветься.

Ні, не пробачим. І не пустимо
цю наволоч більше у наше життя.
З нашої землі їх виженем геть,
щоб і сліду не знало їх небуття.

Скільки б не ховались під іншими назвами,
скільки б не лізли нишком з-за спин —
«Афіна», «Парус», 1С або BAS —
все це чуже. Все це ворожий дим.

Вичистим все — до останнього сліду,
до кожної схеми, до кожної цятки.
Не буде тут місця чужому багну,
не буде пощади нікчемній огиді.

Ні, не пробачим. І не простимо
зло, що прийшло на нашу землю.
Не може бути добро від тих,
хто нам несе тільки смерть і темряву.

Не може «Афіна» бути рідною,
не може BAS нам добро принести,
якщо за ними мовчання народу,
що злу дозволив до нас приповзти.

Ні, ми не брати. Брехня — не братерство.
Не брат нам той, хто мовчить при різні.
Не брат нам той, хто живе, як вівця,
й злу потурає у підлості й тризні.

Ми вичистим зло із владних кабінетів.
Ми вичистим зло з комп’ютерів теж.
Українському бути. Україні жити.
І це не зламати навалою пожеж.

Скільки б не били ракетами клятими,
скільки б не сіяли морок і смерть —
ми вистоїм. Виженем. Все відвоюєм.
І руському злу тут настане кінець.


Більше про те, чому українському бізнесу потрібна свобода від старих систем, читайте в Маніфесті вільної економіки

https://erp.kyiv.ua/ne-probachymo/

Сила віри: чому я даю шанс українській ERP


 

Чому бізнес тримається за знайоме

У квітні 2026 року я щодня спілкувався з власниками бізнесу. І кожному з них розповідав про українську інформаційну систему K2 ERP. Говорив і про продукт, і про підхід до майбутнього: що ми зможемо розвивати своїми силами, якщо дамо українській розробці шанс?

Я говорив про гнучкість, роботу з різних пристроїв і доступ до коду частини системи, зокрема ядра. K2 Platform дає основу для розробки модулів, а права на використання й зміну коду визначаються умовами поставки та ліцензії. Я бачу в цьому можливість розвивати систему разом із бізнесом.

І знаєте, яке в мене складається враження? Бізнесу байдуже.

Простіше залишитися у знайомому середовищі. У ньому вже є документи, доробки, люди, які знають кожну кнопку. Зміна назви продукту нічого не каже про те, хто підтримує його код і що станеться, коли доведеться переносити дані.

Мене непокоїть, коли знайомий порядок роботи стає єдиним аргументом за продовження ліцензії. Я хочу, щоб у цьому рішенні було місце й для питання: що ми можемо підтримати та розвинути самі?

Так, українські рішення ще молоді. Так, вони не ідеальні. Так, вони не закривають усі можливі задачі.

Але вони ростуть. Швидко. Вперто. Сильно.

І тут я бачу парадокс: рішення, яке допомагає «вижити зараз», може відкласти роботу над тим, що знадобиться завтра. Для українського продукту шанс починається там, де хтось готовий випробувати його у своїй справі.

Це мислення короткої дистанції. Мислення виживання, а не розвитку.

Коли власник гасить пожежі, легко обрати те, що працює зараз. Я це розумію. Але якщо весь час вирішувати лише сьогоднішні проблеми, часу на вихід зі старої залежності так і не знайдеться.

І я чесно визнаю: мої аргументи часто не працюють.

Технології? Не аргумент.
Відкритість? Не аргумент.
Перспектива? Теж ні.

З моїх розмов склалося враження, що добре упаковане рішення часто простіше продати, ніж пояснити переваги продукту, якому ще треба довести себе на практиці.

І навіть якщо всередині — сморід, головне, щоб упаковка була блискучою.

І тоді постає питання: що мені залишається?

Віра, підкріплена діями

Віра.

Я вірю, що українське — може бути найкращим.
Я вірю, що Україна вистоїть.
Я вірю в наших розробників, у наші команди, у людей, які щодня роблять свою справу — попри війну, хаос і невизначеність.

Це віра не сліпа. Вона підкріплена діями.

Це люди, які підтримують українське — починаючи з власної сім’ї, зі свого оточення, зі своєї компанії. Люди, які обирають складніший шлях — але правильний.

Навіть тоді, коли важко.
Навіть тоді, коли невигідно тут і зараз.

K2 — невелика команда. У квітні я назвав би те, що ми робимо, викликом Голіафу. Ми вийшли на ринок, де у звичних систем уже є багаторічна перевага.

Молодий продукт вийшов уперед. Проти інерції. Проти звички. І йому щодня треба доводити, що він корисний для реальної роботи.

На нас тиснуть війна, невизначеність і дуже земні питання: чи вистачить часу й грошей довести наступний модуль до готовності.

І найболючіше для мене — коли українське рішення відхиляють, навіть не перевіривши, чи воно впорається з конкретним завданням.

Дати українському продукту шанс

Для мене підтримка має практичний вигляд. Вибрати одну ділянку, наприклад склад або документообіг. Перевірити роботу на контрольному наборі даних. Сказати команді розробки, чого бракує. І тоді вирішити, чи варто йти далі.

Бо перемоги так і будуються: хтось стає поруч і береться до справи.

Перемоги будуються на вірі.
На сміливості.
На готовності підтримати своє — навіть тоді, коли це ще не ідеал.

Бо якщо всі розбігаються — виживають ті, хто стоїть.
Ті, хто кидає виклик.
Ті, хто не мовчить.

Я вірю в Україну.
Я вірю в наш продукт.
Я вірю в нашу команду.

І я вірю, що ми вистоїмо.

Бо віра — це те, що тримає українців у цьому хаосі війни.
І разом із розумом — це те, що дає нам шанс перемогти.

Навіть коли темряви багато — ми вистоїмо.
Бо є ті, хто не боїться кинути виклик.

І цього вже достатньо, щоб почати змінювати майбутнє.

Оригінальна колонка «Сила віри»

K2 і Нова пошта: ТОІР, WMS та розвиток цифрових рішень

Історія багаторічного співробітництва української IT-компанії K2 з Новою поштою — це приклад того, як розробка системи технічного обслугову...