У лютому 2009 року, на тлі світової фінансової кризи, мене непокоїла думка: чи може влада, якій дедалі важче відповідати на внутрішні проблеми, шукати вихід у зовнішньому конфлікті? Я давно підозрював, що воєнна кампанія може відвертати увагу від економічних труднощів. Але збіг у часі сам по собі не показує, чому уряд вирішив застосувати силу, і з кількох прикладів неможливо вивести частоту воєн.
Що було видно на початку 2009 року
У серпні 2008 року Росія і Грузія воювали. У грудні почалася ізраїльська воєнна операція в секторі Гази, яка тривала й у січні. Того самого січня під час газового спору між Росією та Україною перервалися поставки до країн ЄС через Україну. Біля берегів Сомалі Євросоюз розпочав операцію проти піратства. На той час мені здавалося, що напруження зростає всюди. Проте збройні дії, суперечка про постачання газу й охорона морських шляхів були різними подіями, кожна зі своїми причинами.
Хронологію підтверджують рішення ЄС про розслідування конфлікту в Грузії, звіт про події в Газі, оцінка переривання газопостачання та рішення про початок операції Atalanta.
Як я тоді уявляв ескалацію
Найбільше мене непокоїла можливість, що Росія застосує збройні сили проти України. У 2009 році я уявляв, як регіональна війна могла б перерости у світову, і припускав, що це могло статися вже у 2010-му. Ось послідовність, яку я тоді розглядав.
- Падіння цін на нафту й газ скорочує доходи Росії. На тлі світової кризи її бюджет опиняється під тиском, а рівень життя падає.
- Володимир Путін, за моїм припущенням, обирає між посиленням репресій усередині країни і пошуком зовнішнього ворога. Зовнішня війна в цій уявній послідовності дає йому привід і для внутрішніх репресій, і для спроби зміцнити свій вплив.
- У цій ролі опиняється Україна. Газова суперечка або Крим стають можливим приводом.
- Російська авіація завдає ударів по Києву, Харкову та інших великих містах.
- Україна звертається по міжнародну підтримку, ЄС засуджує напад, а США попереджають, що можуть втрутитися.
- Росія продовжує наступ попри втрати. У початковій фазі їй допомагає раптовість удару.
- Грузія і США вступають у війну з Росією.
- Після вагань до бойових дій долучаються європейські країни НАТО.
- Війна виходить за межі регіону, і проти Росії воюють уже кілька держав.
- Китай втручається на боці Росії.
- Економіки переходять на воєнний лад, а кількість жертв, як я тоді побоювався, стає найбільшою від часів Другої світової війни.
Я припускав, що така війна могла б тривати чотири-п’ять років, перш ніж сторони дійшли б до перемир’я або одна з них перемогла б. Зростання після війни спершу виглядало б швидким через низьку базу порівняння. Повернення до довоєнного рівня я оцінював у десять-п’ятнадцять років або довше. Найгіршим у цьому сценарії мені здавалося застосування зброї масового ураження. Дай Боже, щоб цього не сталося.
Що показали події після 2009 року
У 2010 році світова війна за описаним сценарієм не почалася. У 2014 році Генасамблея ООН підтвердила територіальну цілісність України й закликала не визнавати зміни статусу Криму на підставі так званого референдуму. Після повномасштабного вторгнення 2022 року Генасамблея засудила російську агресію та зажадала виведення російських військ. Ризик нападу Росії, який непокоїв мене у 2009 році, був реальним. Подальші події мали іншу хронологію і самі по собі не доводять припущень про мотиви, перебіг чи наслідки, які я описував тоді.
Немає коментарів:
Дописати коментар